Теплі, милі, зворушливі й щирі...
"Різдвяні історії" Л. М. Монтогомері можуть видатися дещо однотипними, якщо незважати, що всі вони написані в різні роки - для часописів і збірок: між 1899 ("Різдвяна помилка") і 1910 ("Новорічний обід для дядечка Річарда"). Отож, і читати їх варто не запійно - а по одному, не квапно.
Письменницька слава прийшла до канадської письменниці разом із публікацією "Енн з Зелених дахів" у 1908 році. Тож перед нами доробок ще геть молодої авторки, журналістки й учительки.
Сюжети її різдвяних історій - прості й невибагливі. Певне, що деякі з них взяті просто з життя - як історія з тортом, який експерс-доставка принесла не тій дівчині... Деякі - трохи причесані. Але загалом вони всі в різдвяному каноні: на свято вороги примиряються, пізній подорожній виявляється "ангелом", мрії здійснюються, а голодні наїдаються вдосталь. Серед її героїв: студентки й працюючі дівчата з провінції, що з різних причин не можуть поїхати на свята додому, школярі, сироти, фермери.
Що підкупає і зворушує в цих оповідках - простота, лаконічність, щирість і гумор. Авторка свідома власної сентиментальності - вона ніби розводить перед читачем руками, мовляв: так було, так сталося, що я можу зробити? хіба з вами такого не траплялося?.. і продовжує розказувати далі. Не зловживає ні описами, ні красивостями.
Можна сказати, що ці оповідання лежать біля витоків усіх "теплих історій", "курячого бульйону для душі"... але при тому, вони як добре витримане вино, чи пак, малинова наливка:)
Є претензії до перекладу й редагування, таке враження, що видавці поспішали встигнути до свята... і так малинова наливка перетворилася на оцет, та ще подібні дрібні непорозуміння. Звісно, з віртуозним перекладом серії про Енн його не порівняти. Але загалом збірка справляє досить приємне враження, вона направду дуже настроєва. А зважаючи на брак в Україні святочних видань для дорослих - видається просто скарбом.
Зоя Жук
***
|